Не забудь, яка стрімка
Людської пам’яті ріка...
Не забудь, яка гірка
Любов між нами –
В самоті блука,
В далині зника
Поміж берегами.

Не забудь моїх очей
В тужливій темряві ночей.
Не мовчи, о, не мовчи –
Моє ім’я ти
Вічно шепочи,
Вічно шепочи,
Щоб не забувати.

Не забудь – сніги впадуть,
Літа з водою одпливуть...
Хоч в думках зі мною будь.
Не забудь, не забудь.
Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –
Пливе, не тоне в тій річці моя любов.

Одізвись мені колись,
Луною в серці одізвись,
Чи приснись, бодай приснись
Дощем травневим,
Зіркою в очах,
Птахом в небесах,
Цвітом яблуневим.

Пам’ятай, що з летом днів
Виходить пам’ять з берегів,
Залива усе довкіл
Вогнем любові,
Греблі часу рве,
Як життя живе,
Як весняна повінь.

Не забудь – сніги впадуть,
Літа з водою одпливуть...
Хоч в думках зі мною будь –
Не забудь, не забудь!
Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –
Пливе, не тоне в тій річці моя любов.

Не забудь, яка стрімка
Людської пам’яті ріка. –
Там любов моя гірка
Не зника, не зника.