При долині кущ калини нахилився до води,
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди?

Якось ранньою весною хлопець бравий прискакав,
Милувався довго мною, а тоді з собою взяв.

Він хотів мене, калину, посадить в своїм саду,
Не довіз, а в полі кинув, думав, що я пропаду.

Я за землю ухопилась, дала раду я собі
І навіки залишилась, де вода і соловї.

Ти не дми на мене, вітре, я тепер не пропаду,
Наді мною сонце світить і, як завжди, я цвіту.