Щоб самота не ізсушила,
щоб не збучавіти корі,
ця осінь яблуні лишила
одне лиш яблучко вгорі.

Таке маленьке і рум’яне,
з листочком-хвостиком рудим,
таке червоне, мовби рана,
і беззахисне в холоди.
	
Як яблуня його колише,
як од вітрів оберіга!
Чи є у неї щось рідніше,
як ця кровинка дорога?

Таке маленьке і рум’яне,
з листочком-хвостиком рудим,
таке червоне, мовби рана,
і беззахисне в холоди.
	
Спішили дні, збігали бігма,
заснули поле і ріка.
…Стояла яблуня під снігом
з червоним яблучком в гілках.

Таке маленьке і рум’яне,
з листочком-хвостиком рудим,
таке червоне, мовби рана,
і беззахисне в холоди.