Я піду в далекі гори, на широкі полонини,
І попрошу вітру з ворів аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах на кичері і діброви,
І дізнавсь, де моя мила — карі очі, чорні брови.

Мила моя, люба моя, світе ясен цвіт.
Я несу в очах до тебе весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру, мрію молоду.
І сади цвітуть для мене, як до тебе іду.

Тиха вода, тиха вода греблю рве.
А мене вночі, а мене вночі синьоокий легінь жде.
Кличе легінь, наче лебідь до води,
Та шепоче ніч, та шепоче ніч — краще не ходи…

Як не знаєш броду, не ходи у воду.
В тій воді високій, ти загубиш спокій.
Та вода кохання чиста, як світання,
Хто не пив ту воду, не кохався зроду.

Ой водо-водограй, грай для нас, грай.
Танок свій жвавий ти не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси,
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
А ми зіграєм на струнах отих —
Хай розіллють вони радісний сміх.

Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари.
Я без тебе всі дні у полоні печалі.
Може десь у лісах ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла і мене зчарувала.

Червону руту не шукай вечорами,
Ти у мене єдина, тільки ти, повір.
Бо твоя врода, то є чистая вода,
То є бистрая вода з синіх гір.

Бачу я тебе в снах у дібровах зелених,
По забутих стежках ти приходиш до мене.
І не треба нести мені квітку надії,
Бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Червону руту не шукай вечорами,
Ти у мене єдина, тільки ти, повір.
Бо твоя врода, то є чистая вода,
То є бистрая вода з синіх гір,
То є бистрая вода з синіх гір,
То є бистрая вода з синіх гір.