Рідна мати моя, ти ночей недоспала
 І водила мене у поля край села,
 І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
 І рушник вишиваний на щастя дала.
 І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
 І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. 

 Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
 І зелені луги, й солов’їні гаї,
 І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
 І засмучені очі хороші твої.
 І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
 І засмучені очі хороші блакитні твої 

 Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
 В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
 І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
 І дитинство, й розлука, і вірна любов.
 І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
 І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.