Нiч яка мiсячна, ясна та зоряна, 
Видно, хоч голки збирай. 
Вийди, коханая, працею зморена, 
Хоч на хвилиночку в гай. 
Вийди, коханая, працею зморена, 
Хоч на хвилиночку в гай. 

Сядемо вкупочцi тут пiд калиною 
I над панами я пан, 
Глянь, моя рибонько, срiбною хвилею 
Стелеться полем туман. 

Гай чарiвний, нiби променем всипаний, 
Чи загадався, чи спить, 
Он на стрункiй та високiй осинчинi 
Листя пестливо тремтить. 
Он на стрункiй та високiй осинчинi 
Листя пестливо тремтить. 

Небо глибоке засiяне зорями, 
Що то за Божа краса. 
Перлами ясними онки тополями 
Грає краплиста роса. 

Ти не лякайся, що нiженьки бiленькi 
Змочиш в холодну росу, 
Я ж тебе, вiрная, аж до хатиноньки 
Сам на руках однесу. 

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, 
Тепло нi вiтру, нi хмар. 
Я ж пригорну тебе до свого серденька, 
А воно грiе, як жар. 
Я ж пригорну тебе до свого серденька, 
А воно грiе, як жар. 

Ти не лякайся, що можуть пiдслухати 
Тиху розмову твою, 
Нiчка поклала всiх, соном окутала, 
Анi шелесне в гаю. 

Сплять вороги твої знудженi працею, 
Нас не сполоха їх смiх, 
Чи ж нам, окраденим долею нашею, 
Й хвиля кохання за грiх. 
Чи ж нам, окраденим долею нашею, 
Й хвиля кохання за грiх.