Вітер жбурляє несамовито
Просто в обличчя краплі холодні,
Білого світу зовсім не видно,
Темно довкола, мов у безодні.

Тільки один лиш вогник в тумані,
В тьмі безпросвітній ледь пломеніє.
Манить до себе, манить останній
Вогник надії, вогник надії.

Сонце у хмарах десь заблукало,
Злива лютує і шаленіє.
Літо яскраве – осінь приспала
І від негоди серце німіє.

Тільки один лиш вогник в тумані,
В тьмі безпросвітній ледь пломеніє.
Манить до себе, манить останній
Вогник надії, вогник надії.

Марно благати долю примхливу,
В відповідь зрідка лиш посміхнеться
Й мов безпорадна птаха безкрила
Хоче злетіти, та не вдається.

Але не гасне іскра остання,
В тьмі безпросвітній ледь пломеніє,
Манить до себе, манить в тумані
Вогник надії, вогник надії.