Я бачу світ в яскравих фарбах
До краю сповнений життям,
А поруч - зовсім не привабний,
Похмуро і не любо там.

Я бачу як в безхмарнім небі
Зоря, всміхається комусь,
Де хвиль, колись котились гребні,
Моря, спустошені чомусь.

Розважно, певною ходою,
Крокує стрілка на часах,
Стоїть Суддя переді мною,
Меча тримаючи в руках.

У неспокійній, бистрій річці
Шумить і піниться вода,
І в тому мареві барвистім
Течуть розтрачені літа.

Десь попереду, у безодні –
Горить яскравим світлом ніч,
А перед тим, як Страх Господній,
Погаслий день, при сотнях свіч.

Холодний вітер по пустелі,
Безмежний простір без людей,
Солодкі ,солов’їні трелі
Й звабливі чари хибних фей.

Я бачу вікна на споруді
У павутинні міцних грат,
Під ними з каменем у грудях,
Карбує крок підступний кат.

Тріпочуть душі в тісній клітці,
В глухі заплутались пута,
Як коропи в рибальській сітці,
Як у сільці невільний птах.

Освітлену, я бачу сцену,
Де роль виконує актор,
І крізь лаштунки, режисера,
І на Христі застиглу кров.

Вогонь, палаючий до неба,
У безліч миль пилиться шлях,
Силенну пасток, поруч себе,
Слова у замкнутих вустах.

Видіння крають спраглу душу
І з того не радію я,
Та все те бачити я мушу,-
Така вже Істина моя.