Рiдна мати моя, ти ночей не доспала.
I водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала
I рушник вишиваний на щастя дала.

I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
I зеленi луги, й солов‘їнi гаї,
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твої.

I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твої.

Я вiзьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю,
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.

I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю,
I дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.