А не тая ж воно пташка,
 Що летить за море,
 Але та, що в рідній хаті |
 Перебуде горе. | (2)

 А не теє ж воно жито,
 Що у ріллі ляже,
 Але те котре людині |
 Золотом заважить. | (2)

 А не тая ж воно хмара,
 Що закриє світло,
 Але та котра дощами |
 Оновить пів світу. | (2)

 А не тая ж воно пісня,
 Що в журбі ридає,
 Але та, що до світанку |
 Сонце викликає. . | (2)