При долині кущ калини 
Нахилився до води . 
Ти скажи , скажи , калино , 
Як попала ти сюди .

Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.

Він хотів мене калину
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув – 
Думав, що я пропаду.

Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої.
І навіки поселилась
Де вода і солов’ї.

Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.