Думи мої, думи мої,
 Лихо мені з вами!
 Нащо стали на папері
 Сумними рядами?..
 Чом вас вітер не розвіяв
 В степу, як пилину?
 Чом вас лихо не приспало,
 Як свою дитину?..

 Думи мої, думи мої,
 Квіти мої, діти!
 Виростав вас, доглядав вас, –
 Де ж мені вас діти!..
 В Україну ідіть, діти,
 В нашу Україну,
 Попідтинню сиротами,
 А я – тут загину.

 Там найдете щире серце
 І слово ласкаве,
 Там найдете щиру правду,
 А ще, може, й славу...
 Привітай же, моя ненько,
 Моя Україно,
 Моїх діток нерозумних,
 Як свою дитину.