Ніч яка місячна зоряна ясная видно хоч голки збирай
Вийди коханая працею зморена хоч на хвилиночку в гай

Сядемо вкупочці тут під калиною i над панами я пан
Глянь, моя рибонько-срібною хвилею cтелиться полем туман

Гай чарівний ніби променем всипаний чи зачудався чи спить
Он на стрункій на високій осичині лися пестливо тремтить

Небо незміряне всипане зорями що то за божа краса
Перлами ясними он під тополями грає краплиста роса

Ти не лякайся що ніженьки босіі змочиш в холодну росу
Я тебе вірная аж до хатиноньки сам на руках однесу

Ти не лякайся що змерзнеш лебедонько тепло ні вітру ні хмар
Я пригорну тебе до свого серденька, а воно палке як жар